Нова українська школа: формування у молодших школярів навичок конструктивного спілкування - Тетяна Костенко, Катерина Довгопола 2021

4. Робота вчителя з допомоги батькам у формуванні конструктивного спілкування

Сучасна сім’я значно відрізняється від сім’ї, у якій виховувалися наші батьки та й ми самі: інший уклад, матеріальна забезпеченість, загальна культура й освіта. Як показують дослідження, реалії сьогодення розвинули такий феномен, як аномію, тобто такий стан індивіда і всього суспільства, за якого старі ідеологічні основи, нормативи і ціннісні та соціально-психологічні орієнтири зруйновані, а нові формуються хаотично і безсистемно. Робота із сім’єю — окремий напрям у діяльності як практичного психолога закладу освіти, так і педагогів.

Відомо, що універсальних принципів виховання немає і не може бути. Кожна сім’я унікальна. Дітям потрібно, щоб поруч були ті, хто може і досягти успіху, і терпіти невдачі. Саме у своїх батьків діти набувають свій перший досвід конструктивного спілкування, переймають моделі свого подальшого життя, які, на жаль, не завжди бувають прийнятними. Для сучасної сім’ї дуже важливо побудувати адекватні взаємовідносини усіх членів родини. І особливо батьків і дітей. Сім’я по праву вважається головним чинником і умовою розвитку й виховання дитини. Саме тут людина народжується (бажана або небажана), тут отримує зачатки фізичного і духовного розвитку (позитивні або негативні), перші знання про навколишній світ, тут формуються перші навички та вміння конструктивного спілкування, початкові критерії оцінювання добра, істини, краси.

Сім’я разом зі школою створює той найважливіший комплекс факторів, який визначає успішність або неуспішність всього освітнього процесу. Сучасна сім’я розвивається в умовах якісно нової суперечливої суспільної ситуації. З одного боку, спостерігається поворот суспільства до проблем сім’ї, розробляються і реалізуються комплексні цільові програми зі зміцнення та підвищення її значущості у вихованні дітей. З іншого боку, спостерігаються процеси, які призводять до загострення сімейних проблем.

Виокремимо головні напрями співпраці вчителя з батьками у контексті формування конструктивного спілкування молодших школярів.

1. Когнітивний компонент:

► уявлення про соціально прийнятні норми життя у суспільстві, виражені у поняттях: «можна», «не можна», «погано», «добре», «потрібно»;

► знання про способи взаємодії людей у суспільстві;

► розуміння дитиною наслідків своїх і чужих вчинків, їхнього впливу на емоційний стан інших людей;

► знання про особливості спілкування з людьми різного віку, статі тощо.

2. Емоційний компонент:

► ставлення дитини до емоційного стану однолітка і дорослого;

► толерантність;

► соціальна відповідальність;

► чуйність, співчуття;

► повага до іншої людини;

► ставлення до себе, упевненість у собі;

► мотивація на досягнення успіху в діяльності.

3. Поведінковий компонент:

► уміння діяти відповідно до соціально прийнятних норм поведінки;

► вибір шляхів вирішення конфліктних і проблемних ситуацій;

► пошук необхідної інформації, ведення діалогу з дорослими й однолітками;

► взаємодія в системах «дитина - дитина», «дитина - дорослий»;

► участь у колективних справах, спільних дорученнях;

► сформованість навичок самоконтролю, саморегуляції.

Партнерство, взаємна довіра, підтримка допоможуть вирішити конфліктні ситуації, попередити труднощі та помилки у вихованні дітей. Провідним, об’єднуючим органом у системі «сім’я - школа» має виступати школа, оскільки ефективність виховання молодших школярів значною мірою залежить від уміння педагогів працювати з батьками дітей, спрямовувати спільну діяльність на створення виховного середовища, яке інтегрувало б вимоги сім’ї і школи, гармонізувало їхні взаємини з урахуванням психолого-педагогічних особливостей соціального становлення дитини. Виховна позиція педагога, на думку З. Возної, включає такі аспекти: психологічна та професійна готовність до взаємодії з дитиною, дитячим колективом; стимулювання прояву виховного потенціалу сім’ї вихованця, представників соціуму, соціальних спільнот, з якими стикається дитина; здатність розвивати свої професійні та моральні якості залежно від потреб вихованців, вимог суспільства тощо.

Отже, завдання педагога — перетворення соціальної ситуації розвитку дитини на чинник особистісного становлення. Можна виокремити головні напрями співпраці учителя та батьків у процесі соціального становлення молодших школярів:

► Інформаційно-просвітницька робота вчителя з батьками, що акумулює теоретико-практичну підготовку батьків до виховання дітей («педагогічна школа» для батьків, психологічні тренінги, індивідуальне консультування, виконання практичних завдань, проведення батьківських зборів тощо), вона пробуджує рефлексивну активність батьків, перетворює сім’ю зі стихійного на керований чинник впливу на формування особистості дітей молодшого шкільного віку.

► Цілеспрямований вплив учителя на морально-духовне збагачення сімейного середовища через вихованців, який ґрунтується на вдосконаленні всіх компонентів особистості школяра, формує ціннісні орієнтири дітей, емоції та почуття (естетичні переживання, радість від спілкування з мистецтвом, природою, з іншими людьми, співчуття, емпатія, совість, сором, терпимість, милосердя, щастя, любов до людини і природи тощо). Це поглиблює інтерес батьків до духовного світу дітей; сприяє встановленню доброзичливих, толерантних стосунків між дітьми та їхніми батьками, задоволенню потреби дітей у захисті, любові, повазі, розумінні, підтримці, спілкуванні; також сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню ставлення до дитини як до цінності, індивідуальності, самостійного суб’єкта виховання. Під час планування уроків, формулювання виховної мети вчителю слід максимальну увагу приділяти морально-ціннісному потенціалу навчального матеріалу, який він використовуватиме. Адже формування конструктивного спілкування дітей можна здійснювати на уроках з рідної мови, довкілля, основ здоров’я та ін.

► Активізація партнерства в системі «вчитель - батьки - учень». Спрямовується на вибудовування сім’єю і школою конструктивного діалогу у взаєминах із дитиною, що базується на індивідуальному підході до кожної дитини, принципах педагогіки співдружності та особистісно орієнтованої взаємодії, співпраці, партнерстві, взаємній відповідальності вчителів і батьків, довірі один до одного, співпереживанні через використання інтерактивних методів, які допомагають організувати і розгорнути суб’єкт-суб’єктну взаємодію (рольова гра, групова дискусія, робота в малих групах, творчі завдання, мозковий штурм, повчальні історії, яскраві метафори, казкові розповіді; психогімнастичні, ігрові та тренувальні вправи, спільне дозвілля і спільна праця тощо).

► Гармонізація взаємодії сім’ї і школи. Перехід від керівництва сімейним вихованням до співробітництва з батьками учнів на засадах партнерства сприяє запровадженню системи принципів, які створюють основу для руху всіх її учасників — учителів, дітей, їхніх батьків.

Ми зосередили увагу на особливостях розвитку учнів початкових класів, адже в цьому віці формування особистості відбувається дуже динамічно: змінюється характер діяльності (систематичне навчання), суспільне становище (змінюються відносини з однолітками і дорослими), діапазон соціальних ролей (з’являється нова роль учня), формується самосвідомість, особисте самовизначення. У такій ситуації співпраця класного керівника з батьками є необхідною умовою гармонійного становлення особистості дитини, засобом подолання проблем соціального розвитку. Партнерство, взаємна довіра, підтримка допоможуть вирішити конфліктні ситуації, попередити труднощі та помилки у вихованні дітей.

Т. Кравченко пропонує дотримуватися під час діяльності таких принципів: гуманістичного, співробітництва, партнерства і нарощування виховних впливів.

Гуманістичний принцип:

► виявлення та врахування інтересів і потреб учасників взаємодії у процесі організації спільної роботи сім’ї і школи;

► опора на позитивні риси батьків і дітей, довіру до них, прийняття батьків як однодумців учителя щодо виховання і соціалізації дитини;

► оптимістичне ставлення до батьків і дітей у процесі вирішення наявних у них проблем;

► прийняття кожного учасника взаємодії, повага до його думки;

► зацікавлене ставлення до дитини, її долі, допомога у подоланні існуючих у неї труднощів соціалізації.

Виявлення інтересів і потреб батьків та дітей здійснюється за допомогою опитування, бесід, анкетування. Одержані дані враховуються в роботі (наприклад, зміна тематики виховної діяльності з дітьми і роботи з батьками, форм і методів її опрацювання, доповнення запропонованих тем додатковим змістом тощо).

Принцип співробітництва:

► визнання батьків активними учасниками, а не об’єктами педагогічної системи;

► знання і врахування особистісних якостей батьків і формування на цій основі оптимальних соціально-педагогічних зв’язків з ними;

► поцінування компетентності батьків, ініціативи;

► заохочення досягнень й особистого внеску кожного з них у виховну діяльність школи.

Реалізації цього принципу сприяє життєвий і соціальний досвід батьків; урахування школою соціального замовлення батьків (презентація власного досвіду сімейного виховання й аргументація його доцільності, визначення способів поліпшення життєдіяльності класного колективу через розробку анкет для дітей, обробку одержаної інформації, внесення пропозицій щодо своєї участі в життєдіяльності класу, школи з наступною їх реалізацією, участь у виховних заходах, організованих школою тощо).

Принцип партнерства:

► вирішення проблем, пов’язаних із вихованням дитини, її соціалізацією на взаємоузгоджених засадах, попередження міжособистісної напруги, конфліктності, протистояння;

► побудова взаємодії на довірі, відкритості, оперативному обміні інформацією;

► відповідальність кожного з партнерів за свої дії;

► узгодження очікувань і механізмів їх реалізації.

Партнерство досягається завдяки виявленню і врегулюванню розбіжностей і суперечностей, що виникають усередині трикутника «батьки - дитина - вчителі»; аналізу позицій кожного з партнерів щодо цілей виховної діяльності в сімейному і шкільному середовищах; попередженню протистояння взаємодіючих сторін; організації різних видів спільної роботи з урахуванням інтересів усіх учасників взаємодії, зміцнення взаємних контактів за рахунок дотримання етичних норм спілкування, використання «психологічного захисту» дитини.

Принцип нарощування виховних впливів:

► орієнтація учасників взаємодії стосовно один одного;

► спільність намірів у досягненні мети;

► наявність конкретних очікувань учасників стосовно один одного і результатів взаємодії;

► організація інформаційного обміну між учасниками взаємодії;

► виконання батьками власних «домашніх завдань» і участь у виконанні таких завдань дітьми;

► участь у роботі батьківського комітету класу або систематичне залучання до різних видів діяльності класного керівника (актив батьків) тощо.

Нарощування виховних впливів реалізується шляхом обговорення з батьками мети виховної діяльності школи, визначення можливих засобів її досягнення у процесі взаємодії; обміну інформацією і виробляння стратегії спільних дій щодо виховання дітей.

Тренінг для батьків «Конструктивний діалoг у родині»

Мета тренінгу: сприяти становленню батьківської компетентності шляхом усвідомлення й осмислення механізмів діалогічного спілкування та формування вмінь і навичок конструктивної взаємодії з дітьми у сім’ї.

Вправа «Інтерв’ю»

Мета: познайомити всіх учасників, сприяти згуртованості групи та створенню комфортної атмосфери для успішної роботи.

Хід проведення:

Учасники об’єднуються в пари і по черзі беруть один в одного інтерв’ю, використовуючи такі запитання:

Ваше ім’я?

Що ви можете розказати про свою сім’ю?

Які три речі ви любите найбільше?

Ваше життєве кредо?

Який найцікавіший спогад з вашого дитинства?

Міні-лекція «Три шляхи у вихованні»

Мета: ознайомити учасників з різними підходами в сімейному вихованні.

Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним із трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Ось коротка характеристика цих шляхів.

Влада

Цей шлях спирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще все знають і завжди мають рацію. Вони повсякчас демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, бажано без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає в дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини розвивається переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять. У її поведінці може з’явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: «Ніхто не прислухається до моєї думки, а значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене».

Можливі наслідки для дитини: відсутність бажання змінюватися, розвиватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні сили.

Можливі наслідки для батьків: почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що збільшують незадоволення дитиною та собою як батьками.

Наслідки для родини: холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

Поступливість

На цьому шляху батьки заради спокою поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, аби уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо «самолюбивої, сповненої бажань і претензій» дитини.

Дитина почувається у виграші — «Я перемогла!». Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: «Усі повинні мені підкорятися. Найважливіші мої почуття і потреби. Батьки все зроблять заради мене, слід тільки бути впертою». Свою волю дитина висловлює за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску.

Можливі наслідки для дитини: відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей — батьки виявляються «слабкими», а дитина «сильною». У дитини може розвинутися імпульсивне реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).

Можливі наслідки для батьків: неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям.

Наслідки для родини: відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути поряд з нею).

Діалог

На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють формуванню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати «ні», коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (учителів, інших людей), мати високе почуття відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: «Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, спробую ще раз».

Можливі наслідки для дитини: бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших.

Можливі наслідки для батьків: задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Є можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину.

Наслідки для родини: менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвиваються конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.

Рольова гра «Застосування трьох шляхів у вихованні»

Мета: проаналізувати різні виховні підходи батьків, сприяти розумінню необхідності використання діалогу в сімейному вихованні.

Обладнання: фігурки з кольорового паперу відповідно до кількості учасників: зірочки, сонечка, квіточки для об’єднання в групи; картки з написами «Влада», «Поступливість», «Діалог».

Хід проведення:

За допомогою кольорових фігурок тренер об’єднує учасників у три групи, кожна з яких вибирає картку з надписом «Влада», «Поступливість», «Діалог».

Завдання: відповідно до напису на картці слід придумати проблемну ситуацію та за допомогою рольової гри продемонструвати її. Час на підготовку — 20 хв.

Кожна група по черзі розігрує проблемну ситуацію в сім’ї, де батьки застосовують певний виховний підхід: «Владу», «Поступливість», «Діалог».

Учасники відгадують, який це був підхід, і пояснюють, чому саме вони так вважають. Таким чином, учасники краще усвідомлюють отриману інформацію, розуміють особливості кожного виховного підходу, його недоліки та переваги.

Запитання для коментування:

Як почувалися учасники в ролі дитини, батьків у кожному окремому випадку?

Як проявляють батьки свою любов до дитини у кожному з випадків?

На які моменти в розігруванні стосунків ви звернули увагу?

Які важливі висновки ви для себе зробили, аналізуючи кожен із виховних підходів у вихованні?

Творче завдання «Спогади дитинства»

Мета: сприяти актуалізації дитячого досвіду батьків для усвідомлення і розуміння проблем, які зараз переживає дитина.

Хід проведення:

І етап. Тренер пропонує учасникам озирнутися на своє минуле і пригадати своє дитинство у віці, в якому зараз їхня дитина.

Завдання:

1. Пригадайте себе у віці вашої дитини.

2. Що для вас було важливим?

3. Якими були ваш характер, особливості поведінки?

4. Повертаючись у сьогодення, пригадайте ті вчинки вашої дитини, які вам не подобаються і уявіть, як ви б вчинили на її місці.

5. Спробуйте знайти в кожному із цих вчинків такі сторони, які можуть викликати у вас розуміння чи навіть відчуття радості, задоволення.

6. Визначте в кожному конкретному випадку, що саме нагадує про ваші вчинки в минулому.

7. Подумайте про те, як саме поведінкові прояви дитини відображають її індивідуальність та до чого вона прагне.

ІІ етап. Учасники розповідають про свої спостереження.

Тренер підсумовує: Не забувайте, що одна із переваг батьків — радіти приємним сюрпризам своєї дитини.

Бажання батьків дозволяти дитині робити те, що вона хоче, і бути ким вона хоче, і є проявом любові до неї.

Звісно, батьки інколи прагнуть попередити неприємності в житті дитини, уберегти її від помилок, але у цьому випадку найбільшою помилкою батьків є позбавлення дитини досвіду та здатності самостійно пізнавати світ.

Метафора «Лялечка - метелик»

Якщо ми будемо прискорювати розвиток лялечки, вона ніколи не перетвориться на метелика і може загинути. Перетворення метелика з лялечки повинно пройти усі стадії.

Tpeнyвaльнa вправа «Як звертатися до дитини»

Мета: розглянути особливості спілкування батьків і дітей та відпрацювати комунікативні навички.

Хід проведення: учасники об’єднуються в пари. Одному з пари доручається виконувати роль одного з батьків, іншому — роль дитини.

Тренер пропонує попрактикуватися взаємодіяти з дитиною на основі «правильних» і «неправильних» звернень. Учасник отримує 2 картки з різними зверненнями і повинен з різною інтонацією сказати фразу відповідно до ситуації.

Після програвання ситуацій учасники обговорюють, чому до дитини краще звертатися за допомогою певних фраз і чим інші звертання можуть їй нашкодити.

Казкова розповідь «Фіолетове кошеня»

Мета: за допомогою метафори продемонструвати різні підходи у вихованні та їхній вплив на розвиток дитини.

Хід проведення:

Тренер пропонує учасникам послухати казку «Фіолетове кошеня».

Фіолетове кошеня мило лапки тільки в місячному сяйві.

— І що я маю із цим робити? — кішка сплеснула лапами. Адже гарне, розумне кошеня, а тут таке... Ну що ти поробиш, хоч кіл на голові теши — ніщо не допомагає! Тільки в місячному світлі!

— Та що ти з ним церемонишся? — проревів кабан. — Скупай його у сонячному світлі, або ще краще, у річці, й годі! Подивіться-но на нього, — усі кошенята як кошенята, а цьому місячне сяйво подавай!

— Та воно ще ж зовсім дурне! — каркала ворона. — Голова маленька, розуму небагато. Ось підросте — із сонячного світла не витягнеш!

Фіолетове кошеня мило лапки тільки в місячному сяйві.

Місяць був великий, білий, яскравий.

— Любе кошенятко,— питав Місяць, — а чому ти фіолетове?

— А що, ще якесь буває?— дивувалося кошеня.

— У мене є брат, — сказав Місяць. — Він дуже великий і яскраво жовтий. Хочеш на нього подивитися?

— Він схожий на тебе? Звичайно, хочу!

— Тоді не лягай спати, коли я почну танути в небі, а трішки почекай. Він вийде з-за тієї гори і займе моє місце.

Рано-вранці кошеня побачило Сонце.

— Яке ти тепле! — вигукнуло кошеня. — А я знаю твого брата Місяця!

— Передавай йому привіт, — сказало Сонце, — коли зустрінеш. А то ми з ним рідко бачимось.

— Звісно, передам.

Фіолетове кошеня тепер миє лапки не тільки на сонці, а навіть у ванні з милом. Ну так і що?

(за казкою Д. Соколова)

Запитання для обговорення:

Як ви думаєте, про що ця казка?

До уваги тренера: У казці за допомогою метафори були зображені різні підходи до виховання дитини. Кішка, кабан і ворона надають зразок звичних, стереотипних підходів, а саме: провина, погроза та насмішка. Місяць — це символ віри. Він допомагає розширити межі можливостей і відкрити власні ресурси дитини. Тому батькам треба пам’ятати: виховуючи дитину, важливо прислухатися до неї, іти від її потреб, а не власного уявлення про них.

Вправа на рефлексію «Koмплiмeнти»

Мета: сприяти підвищенню позитивного психоемоційного тонусу групи, розвивати почуття власної самоцінності.

Хід проведення: Тренер пропонує учасникам висловити одне одному компліменти (по колу).