Порадник молодшого школяра - Жукова О. Є. 2019

Хто такі козаки?
Легенди та казки
Літературне читання

Тюрське за походженням слово «козаки» означає вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві й населяли безлюдні райони. Такими вони й були, оті хлопці-козаки.

До речі, слід розрізняти українських козаків і російських (російською звучить «казак»). Українські козаки жили на Придніпров'ї. Центром же російського козацтва стало узбережжя ріки Дон.

Крім вільних, були й так звані служиві («реєстрові») козаки. Українські «реєстрові» козаки перебували на службі у Польсько-Литовської держави й одержували за це платню. Такі самі справи були і з російськими служивими козаками (міськими, полковими та сторожовими), яких використовували для захисту окремих районів та міст і які одержували за це платню та землі в довічне володіння.

Українські козаки з'явилися вперше у 1480 році, але чисельність їх почала зростати, лише починаючи з середини XVI століття.

Хоч до козацьких лав вливалися люди різних національностей — поляки, росіяни, білоруси, молдавани та навіть татари, все ж основну їхню масу становили українці.

Основними господарськими заняттями вільних козаків були полювання, рибальство, тваринництво.

Величезне значення для козаків мала війна. Та вони й знаходилися постійно в умовах війни з войовничими кочовими сусідами.

Українських козаків організовували магнати. Серед найвідоміших можна назвати Дмитра Вишневецького, київського старосту, який у 1553-1554 рр. зібрав окремі козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, з якого почалася Запорізька Січ — як кажуть, колиска українського козацтва.

Кожен чоловік-християнин, незалежно від свого соціального стану, міг прийти сюди і приєднатися до козацького братства. Точно так, за бажанням, він міг його і покинути.

Усі козаки мали рівні права і могли брати участь у досить бурхливих зборах (радах). На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків — гетьмана чи отамана, осавулів, обозного та суддю.

Головна ж виконавча влада належала щорічно змінюваному кошовому (у російських «казаков» — військовому) отаману. На час воєнних дій обирався похідний отаман, якому треба було підкорятися без зайвих слів.

Спочатку козаки сприймалися як звичайні розбійники, але згодом їх образ в очах населення почав різко змінюватися. Річ у тому, що козаки все частіше нападали на татар та оттоманських турків, від яких страждали не тільки українці.

Уся Європа в XVI ст. тремтіла перед турками, адже у 1529 р. вони спустошили Угорщину і мало не захопили Відень. Більша частина Східної Європи залишалася під прямою загрозою татарських набігів, тому кожен, хто насмілювався дати відсіч «бусурманам», як називали тоді татар українці, викликав не тільки повагу серед земляків, а й славу за кордоном.

Утім, козаки мали перш за все чисто практичні цілі: захистити свої землі від татар і відтіснити їх якомога далі. Захопленою в оттоманських містах здобиччю вони примножували свої прибутки.

Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 рр. Так, наприклад, у 1615 р. вони здійснили зухвалий наскок, коли 80 чайок (козацьких човнів) на очах у султана та його 30-тисячного війська проникли у Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли. А у 1616 р. козаки захопили Кафу — ринок рабів у Криму — і звільнили тисячі невільників.

Козаків у своїх «розбірках» часто використовували і європейські монархи та знатні особи. Так, наприклад, відомий усім французький кардинал Рішельє для забезпечення переваги у так званій Тридцятирічній війні (1618-1648 рр.) вирішив узяти на службу загони українських козаків, про яких було відомо далеко за межами України. І досить скоро уряд Франції, через свого посла у Варшаві де Брежі, найняв на службу близько 2,5 тисячі козаків на чолі з полковником Богданом Хмельницьким, мужність яких в облозі захопленої іспанцями фортеці Дюнкерк на березі Ла-Маншу допомогла її відбити. Ось такі вони були, запорозькі козаки!