Порадник молодшого школяра - Жукова О. Є. 2019

Наші предки
Легенди та казки
Літературне читання

У дуже давні часи Україна не була такою, як тепер. У ній не було гарних міст і сіл, не було пошти, залізниць, літаків, фабрик та заводів. На півночі України були дуже великі простори землі, вкриті густими лісами, озерами, річками й болотами. А на півдні — широкі степи, де росла така висока трава, що весною людина могла сховатися в ній із головою. Навесні ця трава зеленіла та цвіла, а влітку жовтіла й висихала.

На тих широких просторах жило велике плем'я людей, які звали себе слов'янами, що були нашими предками. Це велике плем'я слов'ян складалося з різних менших племен.

Спочатку слов'яни не мали своєї держави, і кожне плем'я жило окремо своєю громадою. Громада вибирала собі старшого, що звався князем. Князь керував усіма справами в мирний час і військом під час війни. Кожна громада мала своє місто. Місто було обгороджене.

Чому наші предки обгороджували свої міста? Бо з далеких степів нападали на наші землі чужі дикі люди, що грабували й руйнували міста й села. В обгородженому місті зручніше від них боронитися.

Наші предки були хоробрі й уміли воювати: цього навчила їх небезпека від ворогів і диких звірів. Над боягузами люди насміхалися, хоробрих поважали і складали про них пісні.

Слов'яни вірили в різних богів. Найстаршим богом був у них Перун, бог грому. Якщо небо вкривалося чорними хмарами і чути було грім, вони казали, що це Перун ходить по небу й кидає грім у недобрих людей. Інші боги керували вітрами, вогнем, морями тощо.

Вірили слов'яни й у бога сну, що посилає людям приємні чи неприємні сновидіння. Слов'яни ставили своїм богам фігури з дерева або каміння й молилися до них. Були в них і менші боги: русалки, що жили в річках та озерах, лісовики — в лісах.

Слов'яни вірили, що кожний гість посланий від богів. Вони частували гостей та допомагали їм, чим могли. Жили слов'яни весело, любили танцювати, співати пісень.

Землі було багато, і слов'яни дуже любили роботу в полі. Хоч і тяжко було рубати ліс і викопувати коріння дерев, але кожен намагався мати якнайбільше поля і сіяв на ньому збіжжя.

У лісах було багато всякого звіра. У дуплах дерев слов'яни розводили бджіл, а в річках ловили рибу.

Слов'яни вивозили до Греції переважно хутро та шкіру, а там міняли їх на зброю, тканини, та на одяг, яких самі не виробляли.

Іван Франко